Леркамен (Lercamen^®)

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, магнію стеарат; оболонка: Opadry OY-SR-6497 (гіпромелоза, тальк, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, заліза оксид (Е 172)).

Лерканідипіну гідрохлорид - 10 мг

фармакодинаміка. Механізм дії. Лерканідипін — це антагоніст кальцію дигідропіридинової групи, що пригнічує трансмембранний приплив кальцію в клітини серця та гладких м’язів. Механізм його антигіпертензивної дії зумовлений прямою релаксивною дією на гладкі м’язи судин, внаслідок чого знижується загальний судинний периферичний опір.
Фармакодинамічні ефекти. Незважаючи на короткий T_½ лерканідипіну, він чинить пролонговану антигіпертензивну дію за рахунок високого коефіцієнта мембранного розподілу і позбавлений негативної інотропної дії завдяки його високій судинній селективності. Оскільки вазодилатація, спричинена лерканідипіну гідрохлоридом, відбувається поступово, то гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у хворих на АГ виникає рідко.
Як і в інших асиметричних 1,4-дигідропіридинів, антигіпертензивна дія лерканідипіну зумовлена головним чином його (S)-енантіомером.
Клінічна ефективність та безпека. Клінічна ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10–20 мг 1 раз на добу була оцінена в ході подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження (за участю 1200 пацієнтів, які приймали лерканідипін, і 603 пацієнтів, які приймали плацебо), а також у ході активно-контрольованих і довгострокових неконтрольованих клінічних досліджень за участю 3676 пацієнтів, які страждають на АГ.
Більшість клінічних досліджень були проведені за участю пацієнтів з есенціальною АГ від легкого до середнього ступеня тяжкості (включаючи осіб похилого віку і пацієнтів з цукровим діабетом), які приймали лерканідипін окремо або в поєднанні з інгібіторами АПФ, діуретиками або блокаторами β-адренорецепторів.
На додаток до клінічних досліджень, проведених для підтвердження терапевтичних показань, ще одне невелике неконтрольоване, але рандомізоване дослідження пацієнтів з тяжким ступенем АГ (середнє значення ± стандартне відхилення діастолічного АТ становило 114,5±3,7 мм рт. ст.). У ході цього дослідження АТ нормалізувався у 40% з 25 пацієнтів при застосуванні дози лерканідипіну гідрохлориду 20 мг 1 раз на добу, і у 56% з 25 пацієнтів при застосуванні 2 рази на добу по 10 мг препарату.
У подвійному сліпому рандомізованому контрольованому дослідженні при порівнянні з плацебо у пацієнтів з ізольованою систолічною АГ лерканідипін гідрохлорид ефективно знижував систолічний АТ від середнього початкового значення 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.
Жодних клінічних випробувань у дітей не проводилося.
Фармакокінетика. Абсорбція. Лерканідипіну гідрохлорид повністю всмоктується після перорального застосування 10–20 мг, а C_max у плазмі крові, яка становить 3,30 нг/мл±2,09 стандартного відхилення та 7,66 нг/мл±5,90 стандартного відхилення відповідно, досягається через 1,5–3 год після прийому.
Два енантіомери лерканідипіну демонструють схожий профіль концентрації в плазмі крові: час досягнення C_max у плазмі крові є однаковим, C_max у плазмі крові та AUC у середньому в 1,2 раза вищі у (S)-енантіомера, а T_½ двох енантіомерів в основному однаковий. Взаємоперетворення енантіомерів у дослідженнях in vivo не спостерігалось.
Внаслідок високого метаболізму при першому проходженні через печінку абсолютна біодоступність лерканідипіну гідрохлориду, прийнятого пацієнтом після їди, становить близько 10%, при цьому вона зменшувалася до ¹/₃ цього значення, якщо препарат застосовували здорові добровольці натще.
Біодоступність лерканідипіну гідрохлориду після перорального прийому збільшується в 4 рази, якщо його приймати не пізніше ніж через 2 год після прийому дуже жирної їжі, тому лерканідипіну гідрохлорид слід приймати до їди.
Розподіл. Розподіл з плазми крові у тканини та органи є швидким та обширним.
Ступінь зв’язування лерканідипіну з білками сироватки крові перевищує 98%. Оскільки вміст білків плазми у пацієнтів з тяжким ступенем порушення функції нирок або печінки зменшений, то вільна фракція лікарського засобу може бути збільшена.
Біотрансформація. Лерканідипіну гідрохлорид активно метаболізується ферментом CYP 3A4; незмінений препарат у сечі та калі не виявляється. Він перетворюється головним чином на неактивні метаболіти, і близько 50% прийнятої дози виводиться з організму із сечею.
Експерименти in vitro з людськими мікросомами печінки продемонстрували, що лерканідипін дещо пригнічує CYP 3A4 та CYP 2D6 при концентраціях у 160 і 40 разів відповідно вищих, ніж його пікові концентрації у плазмі крові, які досягаються після застосування дози 20 мг. Крім цього, вивчення взаємодії у людей довело, що лерканідипін не модифікує рівень мідазоламу, типового субстрату CYP 3A4, у плазмі крові або метопрололу, типового субстрату CYP 2D6; таким чином, при застосуванні лерканідипіну гідрохлориду в терапевтичних дозах біотрансформації препаратів, що метаболізуються CYP 3A4 або CYP 2D6, очікувати не слід.
Елімінація. Елімінація відбувається головним чином через біотрансформацію.
Середній час термінальної елімінації, за розрахунками, становить 8–10 год; через високу спорідненість з ліпідами клітинних мембран терапевтична активність триває 24 год. Після повторного застосування кумуляції не виявлено.
Лінійність/нелінійність. При пероральному застосуванні лерканідипіну гідрохлориду його концентрація в плазмі крові не є прямо пропорційною до прийнятої дози (нелінійна кінетика). Після прийому 10, 20 і 40 мг C_max у плазмі крові, які відмічалися, мали співвідношення 1:3:8, а AUC — співвідношення 1:4:18, що вказує на поступове насичення метаболізму при першому проходженні. Таким чином, біодоступність лерканідипіну зростає з підвищенням дози.
Особливі групи пацієнтів. Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів літнього віку та у хворих зі зниженими показниками функції нирок або печінки легкого або помірного ступеня тяжкості подібна до такої, що виявлена в загальній популяції. У хворих із тяжким ступенем дисфункції нирок або у хворих, яким проводяться сеанси гемодіалізу, концентрація ліків була вищою (близько 70%). У хворих із помірним або тяжким ступенем порушення функції печінки системна біодоступність лерканідипіну, імовірно, підвищується, оскільки зазвичай він екстенсивно метаболізується в печінці.
Дані, отримані в ході доклінічних стандартних фармакологічних досліджень з безпеки, досліджень з токсичності багаторазових доз, генотоксичності, канцерогенного потенціалу, а також репродуктивної токсичності, вказують на відсутність особливої небезпеки лікарського засобу для людини.
Фармакологічні дослідження з безпеки, які проводили на тваринах, показали відсутність впливу на вегетативну нервову систему, на ЦНС або на шлунково-кишкову функцію при антигіпертензивних дозах.
Значні ефекти, які спостерігалися в тривалих дослідженнях на щурах і собаках, прямо або побічно були пов’язані з відомим впливом високих доз антагоністів кальцію, тобто були наслідком надмірно високої фармакодинамічної активності.
Лерканідипін не є генотоксичним та не становить канцерогенної небезпеки.
На фертильність і загальну репродуктивну здатність у щурів лерканідипін не впливав.
Лікування лерканідипіном не мало ніякого тератогенного впливу у щурів та кролів, проте у щурів введення високих доз призводило до загибелі потомства в перед- і постімплантаційний період, а також до уповільнення внутрішньоутробного розвитку. Застосування високих доз лерканідипіну гідрохлориду (12 мг/кг/добу) під час пологів може призводити до дистоції. Процес розподілу лерканідипіну та/або його метаболітів в організмі вагітних тварин та їх проникнення в молоко не вивчали.
Оцінку метаболітів у токсикологічних дослідженнях окремо не проводили.

есенціальна гіпертензія легкого або помірного ступеня тяжкості.

спосіб застосування. Заходи безпеки, яких слід дотримуватися при прийомі лікарського засобу або при поводженні з ним.
Лерканідипін слід приймати вранці принаймні за 15 хв до сніданку. Цей лікарський засіб не слід приймати із соком грейпфрута (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Дозування. Рекомендована доза становить 10 мг 1 раз на добу, яку слід приймати принаймні за 15 хв до їди. Дозу можна підвищити до 20 мг, залежно від індивідуальної чутливості пацієнта. Підбір дози має бути поступовим, оскільки максимальна антигіпертензивна дія може проявитися через 2 тиж після початку лікування.
Для деяких осіб, у яких не вдається адекватно контролювати рівень АТ одним антигіпертензивним препаратом, може бути доцільним лікування лерканідипіну гідрохлоридом разом з блокатором β-адренорецепторів (атенолол), діуретиком (гідрохлоротіазид) або інгібітором АПФ (каптоприл або еналаприл).
Оскільки крива залежності «доза — відповідь» крута та має плато при дозах 20–30 мг, малоймовірно, що ефективність буде вища при застосуванні більш високих доз; у той час як частота побічних ефектів може зростати.
Пацієнти літнього віку: хоча фармакокінетичні дані і клінічний досвід свідчать, що корекція добової дози не потрібна, слід приділяти особливу увагу та дотримуватися обережності на початку лікування пацієнтів літнього віку.
Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю: слід бути особливо обережним на початку лікування пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості. Незважаючи на те що, як правило, ці пацієнти переносять препарат нормально, підвищення добової дози до 20 мг слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може бути посилений у пацієнтів із порушенням функції печінки, отже, у таких випадках необхідна корекція дози.
Лерканідипіну гідрохлорид протипоказано застосовувати у пацієнтів із тяжкою печінковою або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв), включаючи пацієнтів, які проходять діаліз (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

• підвищена чутливість до діючої речовини чи інших дигідропіридинів або будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу (див. СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ).
• Обструкція судин, що виходять з лівого шлуночка.
• Нелікована застійна серцева недостатність.
• Нестабільна стенокардія або нещодавно перенесений (протягом 1 міс) інфаркт міокарда.
• Тяжка печінкова недостатність.
• Тяжка ниркова недостатність (ШКФ <30 мл/хв), включаючи пацієнтів, які проходять діаліз.

Одночасне застосування з сильними інгібіторами CYP 3A4, циклоспорином, грейпфрутом або соком грейпфрута (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

загальний профіль безпеки. Безпека застосування лерканідипіну в дозі 10–20 мг 1 раз на добу оцінена в ході подвійного сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження (за участю 1200 пацієнтів, що приймали лерканідипін, і 603 пацієнтів, які приймали плацебо), а також у ході активно-контрольваних та неконтрольованих довгострокових клінічних досліджень з активним препаратом порівняння за участю 3676 пацієнтів з АГ, які отримували лерканідипін.
Побічні реакції, повідомлення про які найчастіше отримували в ході клінічних досліджень і післяреєстраційного нагляду: периферичні набряки, головний біль, приплив крові до обличчя, тахікардія і посилене серцебиття.
У нижченаведеній таблиці представлено побічні реакції, повідомлення про які отримано в ході клінічних досліджень і досвіду післяреєстраційного нагляду в усьому світі і щодо яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату; вони розподілені за системами органів згідно з MedDRA та за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (оцінка за наявними даними неможлива). У кожній групі за частотою побічні реакції, що виникали, зазначені в порядку зменшення проявів.

¹Побічні реакції, які були виявлені в постмаркетинговий період згідно зі спонтанними повідомленнями з різних країн світу.
Опис окремих побічних реакцій. Під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень частота виникнення периферичних набряків становила 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10–20 мг і 0,83% при прийомі плацебо. Усього в досліджуваній популяції, включаючи довгострокові клінічні випробування, частота виникнення досягала 2%.
Лерканідипін не має побічного впливу на рівень глюкози в крові і рівень ліпідів у сироватці крові.
Деякі дигідропіридини рідко можуть призводити до болю в ділянці серця або стенокардії. Дуже рідко у хворих з уже наявною стенокардією можуть підвищуватися частота, тривалість або тяжкість цих нападів. Можуть виникати поодинокі випадки інфаркту міокарда.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Працівників медичної галузі просять повідомляти про будь-які побічні реакції.

Синдром слабкості синусного вузла. Лерканідипін слід застосовувати з обережністю хворим із синдромом слабкості синусового вузла, яким не імплантований кардіостимулятор.
Дисфункція лівого шлуночка. З обережністю призначати при дисфункції лівого шлуночка серця, незважаючи на те, що гемодинамічно контрольовані дослідження не виявили жодних порушень функції шлуночків.
ІХС, Припускається, що деякі дигідропіридини короткочасної дії асоціюються з підвищеним серцево-судинним ризиком у пацієнтів з ІХС. Незважаючи на те що лерканідипіну гідрохлорид є препаратом довготривалої дії, проте у таких хворих лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.
Деякі дигідропіридини можуть у поодиноких випадках спричинити виникнення болю в ділянці серця або стенокардії. Дуже рідко пацієнти з уже наявною стенокардією можуть відзначати підвищення частоти, тривалості та тяжкості її нападів. В окремих випадках може розвиватися інфаркт міокарда (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю. При лікуванні пацієнтів із дисфункцією нирок або печінки слабкого чи помірного ступеня слід дотримуватися особливої обережності. Хоча звичайна рекомендована доза 10 мг/добу може нормально переноситися цією групою пацієнтів, до підвищення дози до 20 мг/добу потрібно підходити з обережністю.
Гіпотензивна дія препарату може посилюватися у пацієнтів із дисфункцією печінки помірного ступеня тяжкості; отже, у таких випадках може бути потрібною корекція дози.
Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжким ступенем дисфункції печінки або нирок (ШКФ <30 мл/хв), у тому числі пацієнтам, які знаходяться на діалізі (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Перитонеальний діаліз. Застосування лерканідипіну пов’язане з розвитком помутніння перитонеального відтоку у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі. Помутніння пов’язане з підвищеною концентрацією ТГ перитонеального відтоку. Хоча механізм розвитку невідомий, помутніння зникає невдовзі після відміни лерканідипіну. Необхідно враховувати цей взаємозв’язок, оскільки помутніння перитонеального відтоку може бути помилково прийнято за інфекційний перитоніт, що може призвести до непотрібної госпіталізації й емпіричного призначення антибіотиків.
Індуктори CYP 3A4. Індуктори CYP 3A4, такі як протисудомні засоби (наприклад фенітоїн, карбамазепін) і рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну в плазмі крові, і тому ефективність дії лерканідипіну може виявитися нижче очікуваної (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Алкоголь. Слід уникати одночасного вживання алкоголю та Леркамену, тому що це може призвести до посилення судинорозширювальної антигіпертензивної дії лікарських засобів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лактоза. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимістю галактози, вираженою недостатністю лактази або мальабсорбцією глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Вагітність. Дані про застосування лерканідипіну у вагітних відсутні. Дослідження на тваринах не виявили тератогенного ефекту (див. Особливі групи пацієнтів у розділі Фармакокінетика), але інші дигідропіридини проявляли тератогенний ефект у дослідженнях на тваринах. Лерканідипін не рекомендовано застосовувати під час вагітності або жінкам репродуктивного віку, якщо вони мають бажання завагітніти та не застосовують контрацепцію.
Годування грудьми. Невідомо, чи проникають лерканідипін або його метаболіти в грудне молоко людини. Не можна виключити ризик для новонароджених або грудних дітей. Лерканідипін не слід приймати у період годування грудьми.
Фертильність. Клінічні дані стосовно лерканідипіну відсутні. У деяких пацієнтів, яких лікували блокаторами кальцієвих каналів, повідомлялося про оборотні біохімічні зміни в голівці сперматозоїда, що здатні негативно впливати на запліднення. При повторних невдалих спробах екстракорпорального запліднення та при відсутності інших пояснень слід взяти до уваги можливість того, що причиною цих невдач можуть бути блокатори кальцієвих каналів.
Діти. Застосування лерканідипіну у дітей (віком до 18 років) не рекомендується, оскільки відсутній клінічний досвід.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лерканідипін чинить незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Проте слід дотримуватися обережності, оскільки можуть виникати запаморочення, астенія, втомлюваність, а в рідкісних випадках — сонливість.

одночасне застосування протипоказано
Інгібітори CYP 3A4. Відомо, що лерканідипін метаболізується під впливом ферменту CYP 3A4, і тому інгібітори та індуктори ферменту CYP 3A4, що застосовуються разом з лерканідипіном, можуть впливати на процес його метаболізму та елімінації.
Слід уникати одночасного застосування лерканідипіну гідрохлориду з такими інгібіторами CYP 3A4, як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Дослідження взаємодії із сильним інгібітором CYP 3A4 кетоконазолом показало значне підвищення у плазмі крові концентрації лерканідипіну (збільшення значення AUC у 15 разів та підвищення значення C_max еутомера S-лерканідипіну у 8 разів).
Циклоспорин. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати разом (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Як для лерканідипіну, так і для циклоспорину виявлено підвищення їх концентрації в плазмі крові в результаті одночасного застосування. Дослідження, що проводили за участю молодих здорових добровольців, показало, що якщо прийом циклоспорину здійснювався через 3 год після прийому лерканідипіну, то концентрація лерканідипіну в плазмі крові не змінювалася, тоді як значення AUC для циклоспорину підвищувалося на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну гідрохлориду з циклоспорином спричиняє триразове підвищення концентрації лерканідипіну в плазмі крові й збільшення значення AUC циклоспорину на 21%.
Грейпфрут або сік грейпфрута. Лерканідипін не слід приймати з грейпфрутом та соком грейпфрута (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Як і в інших дигідропіридинів, метаболізм лерканідипіну уповільнюється під впливом соку грейпфрута з подальшим підвищенням системної доступності лерканідипіну та посиленням гіпотензивної дії.
Одночасне застосування не рекомендується
Індуктори CYP 3A4. До одночасного застосування лерканідипіну гідрохлориду з індукторами CYP 3A4, такими як протисудомні засоби (наприклад фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) і рифампіцин, слід підходити з обережністю, оскільки може зменшитися вираженість антигіпертензивної дії, тому в такому випадку слід частіше контролювати АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Алкоголь. Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може підвищувати дію судинорозширювальних антигіпертензивних лікарських засобів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Заходи безпеки, включаючи корекцію дози
Субстрати CYP 3A4. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лерканідипіну гідрохлориду з іншими субстратами CYP 3A4, такими як терфенадин, астемізол, з антиаритмічними засобами ІІІ класу (такі як аміодарон, квінідин, соталол).
Мідазолам. Одночасне застосування мідазоламу та лерканідипіну в дозі 20 мг у добровольців літнього віку призводило до збільшення приблизно на 40% всмоктування лерканідипіну та зниження швидкості його всмоктування (3 год замість 1,75 год до досягнення C_max). Концентрація мідазоламу не змінювалася.
Метопролол. Одночасне застосування лерканідипіну та метопрололу (блокатор β-адренорецепторів, що виводиться з організму переважно через печінку) не виявило зміни біодоступності метопрололу, тоді як біодоступність лерканідипіну знижувалася на 50%. Цей ефект може бути пов’язаний зі зменшенням печінкового кровотоку, що спричиняється блокаторами β-адренорецепторів та може виникати при застосуванні інших препаратів цього класу. Отже, лерканідипін можна без застережень застосовувати з блокаторами β-адренорецепторів, але при цьому може бути потрібною корекція його дози.
Дигоксин. Одночасне застосування лерканідипіну у дозі 20 мг пацієнтами, які постійно приймали β—метилдигоксин, не виявило фармакокінетичної взаємодії. Однак спостерігалося підвищення C_max дигоксину в середньому на 33%, тоді як AUC і нирковий кліренс значно не змінилися. Хворі, які одночасно застосовують лерканідипін і дигоксин, повинні перебувати під суворим контролем щодо можливої появи ознак інтоксикації дигоксином.
Інші взаємодії
Флуоксетин. Дослідження щодо взаємодії з флуоксетином, інгібітором CYP 2D6 та CYP 3A4, яке проводили за участю здорових добровольців віком 65±7 років (середнє значення ± стандартне відхилення), не виявило клінічно значущої модифікації фармакокінетики лерканідипіну.
Циметидин. Одночасне застосування циметидину в добовій дозі 800 мг не спричиняє суттєвих змін концентрації лерканідипіну в крові, але при вищій дозі треба бути обережним, оскільки можуть підвищитися біодоступність й антигіпертензивна дія лерканідипіну.
Симвастатин. Коли лерканідипіну гідрохлорид у дозі 20 мг повторно одночасно застосовували із симвастатином у дозі 40 мг, показник AUC лерканідипіну змінювався незначно, тоді як AUC симвастатину збільшувалася на 56%, а AUC активного метаболіту β-гідроксикислоти — на 28%. Малоймовірно, що такі зміни є клінічно значущими. Не очікується взаємодії, якщо лерканідипін приймати вранці, а симвастатин увечері, як це показано для цього лікарського засобу.
Діуретики та інгібітори АПФ. Лерканідипіну гідрохлорид можна безпечно застосовувати разом з діуретиками та інгібіторами АПФ.
Інші лікарські засоби, що впливають на АТ. Як і при застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів, посилення гіпотензивної дії може відмічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими лікарськими засобами, що впливають на АТ, такими як блокатори α-адренорецепторів, що застосовують для лікування симптомів з боку сечових шляхів, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. З іншого боку, ослаблення гіпотензивної дії може виникати при одночасному застосуванні з кортикостероїдами.

протягом періоду післяреєстраційного застосування лерканідипіну повідомлялося про деякі випадки передозування (від 30–40 до 800 мг), у тому числі спроба суїциду.
Симптоми. Як і у випадку передозування інших дигідропіридинів, передозування лерканідипіну спричинить надмірну периферичну вазодилатацію із помітною артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Однак при дуже високих дозах може бути втрачена периферична селективність, що спричинить брадикардію та негативний інотропний ефект. Найпоширенішими побічними реакціями, пов’язаними з випадками передозування, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, головний біль та посилене серцебиття.
Лікування. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням, потребує активної серцево-судинної підтримки, включаючи такі заходи: спостереження за серцевою та дихальною функціями, підняття кінцівок, контроль ОЦК та діурезу.
Зважаючи на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну, необхідно продовжити спостереження за станом серцево-судинної системи пацієнта протягом не менше 24 год. З огляду на високий ступінь зв’язування препарату з білками передбачається, що діаліз є неефективним. При підозрі на отруєння середнього або тяжкого ступеня необхідно спостерігати за станом пацієнта у відділенні інтенсивної терапії.

спеціальні умови зберігання не потрібні. Лікарський засіб зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці!