Сімулект® ліофілізат для розчину для ін'єкцій 20 мг флакон з розчинником (вода для ін'єкцій) по 5 мл в ампулах, №1 Лікарський препарат

діюча речовина: базиліксімаб;

1 флакон містить 20 мг базиліксімабу;

допоміжні речовини: маніт апірогенний, гліцин апірогенний, сахароза апірогенна, калію дигідрофосфат, натрію хлорид, динатрію фосфат безводний, азот;

розчинник: вода для ін’єкцій, 1 ампула з розчинником містить 5 мл води для ін’єкцій.

Ліофілізат для розчину для ін’єкцій/інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізат білого кольору, після транспортування можливе утворення часточок.

Імуносупресанти. Інгібітори інтерлейкіну. Базиліксімаб.

Код АТХ L04A C02.

Фармакодинаміка.

СІМУЛЕКТ^® є мишачим/людським химерним моноклональним антитілом (IgG_1k), дія якого спрямована проти a-ланцюжка рецептора інтерлейкіну-2 (антигени CD25), що експресується на поверхні Т-лімфоцитів у відповідь на антигенну провокацію. СІМУЛЕКТ^® специфічно зв’язується (K_D-значення 0,1 нмоль) з антигеном CD25 на активованих Т-лімфоцитах, що експресують високоафінітивний інтерлейкін-2-рецептор, тим самим запобігаючи зв’язуванню інтерлейкіну-2. Останній є сигналом для Т-клітинної проліферації, що бере участь у відторгненні трансплантата. Повне і стійке блокування рецептора інтерлейкіну-2 підтримується, поки рівень базиліксімабу в сироватці перевищує 0,2 мкг/мл (звичайно до 4 — 6 тижнів після введення). Коли концентрація падає нижче цього рівня, прояв антигену CD25 повертається до початкових долікувальних значень протягом 1–2 тижнів. СІМУЛЕКТ^® не викликає мієлосупресії.

Клінічна ефективність та безпека

Ефективність базиліксімабу як засобу профілактики відторгнення органа при трансплантації нирки de novo було показано в подвійно сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях. Результати двох основних 12-місячних багатоцентрових досліджень (загалом 722 пацієнти), в яких порівнювали базиліксімаб з плацебо, показують, що базиліксімаб, який застосовують паралельно з циклоспорином у формі мікроемульсії та з кортикостероїдами, істотно зменшує частоту випадків гострого відторгнення після трансплантації в межах як 6 місяців (31% порівняно з 45%, р < 0,001), так і 12 місяців (33% порівняно з 48%, р < 0,001). Не спостерігалося істотної відмінності між пацієнтами, які отримували базиліксімаб та плацебо, у виживаності трансплантата після 6 та 12 місяців (на 12 місяці втрата трансплантатів становила 32 у разі застосування базиліксімабу (9%) та 37 втрат трансплантатів у разі застосування плацебо (10%)). Частота випадків гострого відторгнення була істотно меншою у пацієнтів, які отримували базиліксімаб та імуносупресивну схему з трьома препаратами.

Результати двох багатоцентрових, подвійно сліпих досліджень, в яких порівнювали базиліксімаб з плацебо (загалом 463 пацієнти), показують, що базиліксімаб істотно зменшує частоту випадків гострого відторгнення в межах 6 місяців після трансплантації при застосуванні паралельно з циклоспорином у формі мікроемульсії, кортикостероїдами та азатіоприном (21% порівняно з 35%) або мікофенолатом мофетилом (15% порівняно з 27%). Втрата трансплантата протягом 6 місяців спостерігалася у 6% пацієнтів, які отримували базиліксімаб, та у 10% пацієнтів, які отримували плацебо. Профіль побічних явищ у цих групах лікування залишався порівнянним.

При зведеному аналізі двох п’ятирічних відкритих продовжених досліджень (загалом 586 пацієнтів) загальна частота виживаності трансплантата та пацієнта статистично не відрізнялися для груп, які отримувала базиліксімаб та плацебо. Продовжені дослідження також показали, що у пацієнтів, які перенесли епізод гострого відторгнення під час першого року після трансплантації, було більше втрат трансплантатів та випадків смерті протягом п’ятирічного періоду наступного спостереження, ніж у пацієнтів, у яких відторгнення не було. Базиліксімаб на ці явища не впливав.

Популяція пацієнтів дитячого віку

Ефективність та безпеку застосування базиліксімабу дітям оцінювали в двох дослідженнях.

Базиліксімаб застосовували паралельно з циклоспорином у формі мікроемульсії та стероїдами в неконтрольованому дослідженні за участю 41 дитини-реципієнта трансплантата нирки
de novo. Гостре відторгнення спостерігалося у 14,6% пацієнтів на 6-ий місяць після трансплантації та у 24,3% — на 12-ий місяць. Загалом профіль побічних явищ узгоджувався із загальним клінічним досвідом пересадки нирки в популяції пацієнтів дитячого віку та з профілем у контрольованих дослідженнях пересадок у дорослих.

У 12-місячному рандомізованому плацебо-контрольованому подвійно сліпому багатоцентровому дослідженні вивчали вплив базиліксімабу в комбінації з циклоспорином у формі мікроемульсії, мікофенолатом мофетилом та стероїдами на стан дітей-реципієнтів нирки. Основною метою цього дослідження була демонстрація переваги цієї комбінації порівняно з лікуванням циклоспорином у формі мікроемульсії, мікофенолатом мофетилом та стероїдами у попередженні гострих відторгнень. Із 202 пацієнтів 104 були рандомізовані в групу терапії базиліксімабом, а 98 — плацебо. Первинна кінцева точка ефективності — час до першого, доведеного біопсією, епізоду гострого відторгнення (ДБГВ) або невдача лікування, що визначається як втрата трансплантата, смерть або можливе відторгнення протягом перших 6 місяців після трансплантації — досягалася у 16,7% пацієнтів, які отримували базиліксімаб, та 21,7% пацієнтів, які отримували плацебо. При включенні до головної кінцевої точки ефективності випадків, що межують з відторгненням, частота становила 26,0% та 23,9% відповідно, за відсутності статистично вірогідної різниці між групами, які отримували базиліксімаб та плацебо (відносний ризик (BP): 1,04, 90% ДІ: [0,64; 1,68]). Частота ДБГВ становила 9,4% в групі, яка отримувала базиліксімаб, та 17,4% в групі, яка отримувала плацебо (ВР: 0,50, 90% ДІ: [0,25; 0,99]). Якщо включали випадки, що межували з відторгненням, то частота становила 20,8% та 19,6% відповідно (ВР: 1,01, 90% ДІ: [0,59; 1,72]). Загальні профілі безпеки в обох групах були подібними. Частота випадків побічних явищ та характер таких явищ для цих двох груп лікування були подібними та очікуваними для пропонованих схем терапії та основного захворювання.

Імуногенність

З 339 пацієнтів з нирковим трансплантатом, які отримували базиліксімаб та перевірялися на антитіла до ідіотипів, у 4 (1,2%) розвинулася антиідіотипічна реакція на антитіло.
У клінічному дослідженні застосування базиліксімабу за участю 172 пацієнтів з пересадженою ниркою людські антимишачі антитіла (HAMA) виявлено у 2 зі 138 пацієнтів, які не зазнавали впливу муромонабу-CD3, і у 4 з 34 пацієнтів, які паралельно отримували муромонаб-CD3. Наявні дані щодо застосування муромонабу-CD3 пацієнтам, які раніше отримували базиліксімаб, вказують на те, що наступне застосування муромонабу-CD3 або іншого препарату протилімфоцитарного антитіла миші не виключається.

Фармакокінетика

Дорослі

Було проведено фармакокінетичні дослідження після введення разової та багаторазових доз хворим, які перенесли трансплантацію нирки. Сумарна доза змінювалася з 20 мг до 60 мг.

Максимальна концентрація препарату в сироватці крові через 30 хв після внутрішньовенної інфузії дози 20 мг становить 7,1 ± 5,1 мг/л. Відмічається пропорційне збільшення показників С_max та AUC при введенні одноразової дози в діапазоні від 20 мг до 60 мг.

Об’єм розподілу в стані рівноваги становить 8,6 ± 4,1 л. Широта і ступінь розподілу в різних ділянках тіла повністю не досліджувалися. Дослідження in vitro, в яких використовувалися тканини людини, показали, що СІМУЛЕКТ^® зв’язується лише з лімфоцитами і макрофагами/моноцитами. Кінцевий період напіввиведення становить 7,2 ± 3,2 доби. Сумарний кліренс становить 41 ± 19 мл/год. У дорослих пацієнтів не спостерігалося клінічно значущого впливу маси тіла або статі на об’єм розподілу та кліренс препарату. Вік, стать та раса пацієнта не впливали на період напіввиведення лікарського засобу.

Діти

Фармакокінетика базиліксімабу оцінювалася у 39 пацієнтів дитячого віку, у яких була проведена трансплантація нирки de novo. У новонароджених та дітей (вік 1–11 років, n = 25) об’єм розподілу в стабільному стані становив 4,8 ± 2,1 л, період напіввиведення становив 9,5 ± 4,5 доби, а кліренс — 17 ± 6 мл/год. Об’єм розподілу та кліренс зменшуються приблизно на 50% порівняно з дорослими пацієнтами, яким було пересаджено нирку. У цій віковій групі параметри розподілу не зазнавали клінічно значущого впливу віку (1–11 років), маси тіла (9–37 кг) або площі поверхні тіла (0,44–1,20 м²). У підлітків (вік 12–16 років, n = 14) стаціонарний об’єм розподілу становив 7,8±5,1 л, період напіввиведення становив 9,1 ± 3,9 доби, а кліренс — 31 ± 19 мл/год. Розподіл у підлітків був подібним до розподілу у дорослих пацієнтів з пересадженою ниркою. Співвідношення між концентрацією в сироватці крові та насиченням рецептора оцінювалося у 13 пацієнтів та було подібним тому, що спостерігалося у дорослих пацієнтів з пересадженою ниркою.

Профілактика гострого відторгнення органів при алогенній трансплантації нирок de novo у дорослих та дітей (віком від 1 до 17 років). Препарат застосовують при проведенні імуносупресивної терапії циклоспорином (мікроемульсія) та кортикостероїдами у пацієнтів, у яких вміст панель-реактивних антитіл становить менше 80%, або потрійної підтримуючої імуносупресивної терапії циклоспорином (мікроемульсія), кортикостероїдами та азатіоприном чи мікофенолатом мофетилом.

Відома гіперчутливість до базиліксімабу або будь-якого іншого компонента препарату; вагітність та лактація.

Оскільки СІМУЛЕКТ^® є імуноглобуліном, не слід очікувати метаболічних реакцій взаємодії за схемою «препарат-препарат». Крім того додавання циклоспорину у формі мікроемульсії, стероїдів, азатіоприну та мікофенолату мофетилу, інших лікарських засобів, які зазвичай додають при трансплантації органів, не збільшує проявів побічних реакцій. Ці засоби супутньої терапії включають системні антивірусні, антибактеріальні та протигрибкові препарати, аналгетики, антигіпертензивні засоби, такі як бета-блокатори або блокатори кальцієвих каналів та діуретики.

У клінічних дослідженнях за участю 172 пацієнтів, яким вводили базиліксімаб без прогнозної оцінки клінічної переносимості, повідомлялося про реакції на людські антимишачі антитіла (human antimurine antibody — HAMA), що спостерігалися у 2 з 138 пацієнтів, які не зазнавали впливу муромонабу-CD3 (OKT3), та у 4 з 34 пацієнтів, які отримували паралельно муромонаб-CD3. Застосування базиліксімабу не виключало подальшого застосування препаратів протилімфоцитарного антитіла миші.

В оригінальних дослідженнях фази III протягом перших 3 місяців після трансплантації у 14% пацієнтів групи, яка отримувала базиліксімаб, та у 27% пацієнтів групи, яка отримувала плацебо, спостерігалися епізоди гострого відторгнення, що лікувалися з використанням антитіл (OKT3 або протитимоцитний глобулін/протилімфоцитарний глобулін (ATG/ALG)) без збільшення, порівняно з плацебо, частоти побічних явищ або інфекцій в групі, яка отримувала базиліксімаб.

У трьох клінічних дослідженнях вивчали застосування базиліксімабу в комбінації з трьома препаратами, що включали азатіоприн або мікофенолат мофетил. Загальний кліренс базиліксімабу зменшувався в середньому на 22%, якщо азатіоприн додавали до терапії циклоспорином у формі мікроемульсії та кортикостероїдами. Загальний кліренс базиліксімабу зменшувався в середньому на 51%, якщо мікофенолат мофетил додавали до терапії циклоспорином у формі мікроемульсії та кортикостероїдами. Застосування базиліксімабу з трьома препаратами, включаючи азатіоприн або мікофенолат мофетил, не збільшувало, порівняно з плацебо, частоту побічних явищ в групі, яка отримувала базиліксімаб.

Відстежуваність

З метою покращення відстежуваності біологічних лікарських засобів назву та номер серії застосованого лікарського засобу потрібно чітко записувати.

Пацієнти, які отримують СІМУЛЕКТ^®, мають лікуватися в закладах, оснащених лабораторіями з відповідним обладнанням та забезпечених персоналом та допоміжними медичними ресурсами, у т. ч. засобами для лікування тяжких реакцій гіперчутливості.

Імуносупресивні схеми, що передбачають комбіноване застосування препаратів, підвищують сприйнятливість до інфекцій, включаючи опортуністичні інфекції, летальні інфекції та сепсис; ризик збільшується зі збільшенням сумарного імуносупресивного навантаження.

СІМУЛЕКТ^® не слід вводити, якщо немає абсолютної впевненості, що пацієнт отримує трансплантат та супутню імуносупресію.

Реакції підвищеної чутливості

Тяжкі гострі (менше ніж 24 години) алергічні реакції спостерігалися як після початкової експозиції препарату СІМУЛЕКТ^®, так і після повторної експозиції в наступному курсі терапії. Вони включали реакції анафілактоїдного типу, такі як висипання, кропив’янка, свербіж, чхання, важке дихання, гіпотензія, тахікардія, задишка, бронхоспазм, набряк легень, серцева недостатність, дихальна недостатність та синдром підвищеної проникності капілярів. У разі виникнення тяжкої алергічної реакції застосування лікарського засобу СІМУЛЕКТ^® потрібно припинити остаточно і подальші дози не слід вводити. Слід буди обережним, якщо пацієнти, які раніше отримували СІМУЛЕКТ^®, зазнають повторної експозиції у наступному курсі терапії цим лікарським засобом. Надходить все більше повідомлень, що ця підгрупа пацієнтів має підвищений ризик розвитку алергічних реакцій. Це пацієнти, у яких після початкового введення препарату СІМУЛЕКТ^® супутня імуносупресія припинялася передчасно через, наприклад, відмову від трансплантації або раннє відторгнення трансплантата. У декого з таких пацієнтів спостерігалися гострі алергічні реакції при повторному введенні лікарського засобу СІМУЛЕКТ^® для наступної трансплантації.

Новоутворення та інфекції

Пацієнти з трансплантатами, які отримують імуносупресивну терапію, що включає комбінації з або без базиліксімабу, мають підвищений ризик розвитку лімфопроліферативних розладів (ЛПР) (таких як лімфома) та опортуністичних інфекцій (таких як цитомегаловірусна (ЦМВ), ВК-вірус). У клінічних дослідженнях випадки опортуністичних інфекцій були подібними у пацієнтів, які отримують імуносупресивну терапію як з, так і без препарату СІМУЛЕКТ^®. У поєднаному аналізі двох п’ятирічних продовжених досліджень не було виявлено відмінностей у частоті випадків злоякісних новоутворень та ЛПР між імуносупресивними схемами з або без комбінації з базиліксімабом (див. розділ «Побічні реакції»).

Вакцинація

Відсутні дані щодо ефектів живих та інактивованих вакцин або передачі інфекції живими вакцинами у пацієнтів, які одержують СІМУЛЕКТ^®. Незважаючи на це, живі вакцини не рекомендуються пацієнтам з імуносупресією. Слід уникати застосування живих ослаблених вакцин пацієнтам, які отримували СІМУЛЕКТ^®. Інактивовані вакцини можна вводити пацієнтам з імуносупресією, однак відповідь на вакцинацію може залежати від рівня імуносупресії, тому вакцинація протягом лікування препаратом СІМУЛЕКТ^® може бути менш ефективною.

Застосування при трансплантації серця

Ефективність та безпека препарату СІМУЛЕКТ^® для профілактики гострого відторгнення у реципієнтів трансплантатів солідних органів, окрім нирок, не продемонстровані. Під час декількох незначних клінічних досліджень за участю реципієнтів трансплантатів серця серйозні побічні реакції з боку серця, такі як зупинка серця (2,2%), мерехтіння передсердь (1,9%) та прискорене серцебиття (1,4%), спостерігались частіше при застосуванні препарату СІМУЛЕКТ^®, аніж при прийомі інших індукуючих засобів.

Допоміжні речовини з відомим ефектом

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на флакон, тобто, по суті, не містить натрію.

Цей лікарський засіб містить калію менше 1 ммоль (39 мг) на флакон, тобто, по суті, не містить калію.

СІМУЛЕКТ^® протипоказаний під час вагітності та годування груддю. Базиліксімаб виявляє потенційно небезпечний імуносупресивний вплив на перебіг вагітності та на стан немовлят, які піддаються впливу базиліксімабу у зв’язку з грудним вигодовуванням. Жінки репродуктивного віку повинні використовувати ефективні засоби контрацепції під час та протягом 16 тижнів після отримання препарату.

На сьогодні немає даних щодо потрапляння базиліксімабу до грудного молока тварин чи людини. Проте, з огляду на IgG₁-природу базиліксімабу, можна очікувати його потрапляння у грудне молоко. Отже, годування груддю слід уникати.

СІМУЛЕКТ^® не впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

СІМУЛЕКТ^® повинен призначати тільки лікар, який має досвід проведення імуносупресивної терапії після трансплантації органа. СІМУЛЕКТ^® слід вводити під кваліфікованим медичним наглядом.

СІМУЛЕКТ^® не слід вводити, якщо немає абсолютної впевненості, що пацієнт отримає трансплантат та супутню імуносупресію.

СІМУЛЕКТ^® потрібно застосовувати для імуносупресивної терапії, що базується на циклоспорині у формі мікроемульсії та кортикостероїді. Він може застосовуватися у потрійній схемі імуносупресії на основі циклоспорину у формі мікроемульсії, кортикостероїдів та азатіоприну чи мікофенолату мофетилу.

Дозування

Дорослі

Стандартна сумарна доза становить 40 мг, що вводиться двома дозами по 20 мг кожна.

Першу дозу 20 мг вводять у межах 2 годин до трансплантаційної операції. Другу дозу 20 мг вводять через 4 доби після трансплантації. Від другої дози слід відмовитися у разі тяжкої алергічної реакції на СІМУЛЕКТ^® або післяопераційних ускладнень, таких як відторгнення пересадженого органа (див. розділ «Особливості застосування»).

Інструкції з приготування розчину

Для приготування розчину для ін’єкції або інфузії в асептичних умовах додають 5 мл води для ін’єкцій з ампули, що додається до флакона, який містить порошок СІМУЛЕКТ^®. Обережно струшують флакон, щоб розчинити порошок, уникаючи утворення піни. Після відновлення рекомендується відразу використовувати безбарвний прозорий опалесцентний розчин. Перед введенням відновлений препарат слід оглянути візуально на наявність часток. Не застосовувати у разі наявності сторонніх часток. Після відновлення хімічна та фізична стабільність була продемонстрована протягом 24 годин при температурі 2–8 °С або протягом 4 годин при кімнатній температурі. З мікробіологічної точки зору цей препарат слід застосовувати негайно. Якщо він не застосований негайно, час та умови зберігання перед застосуванням залишаються на відповідальності користувача.

Готовий розчин, якщо його не використано протягом 24 годин, слід утилізувати.

Відновлений розчин є ізотонічним, і його можна вводити як болюсну ін’єкцію або розведеним до об’єму 50 мл або більше стандартним фізіологічним розчином або розчином глюкози 50 мг/мл (5%) для інфузії.

Оскільки дані стосовно сумісності препарату СІМУЛЕКТ^® з іншими лікарськими засобами, призначеними для внутрішньовенного введення, відсутні, СІМУЛЕКТ^® не слід змішувати з іншими лікарськими засобами і його завжди слід вводити через окремий катетер для інфузії.

Було перевірено сумісність з низкою наборів для інфузії.

Будь-який невикористаний лікарський засіб або відходи мають утилізуватися відповідно до місцевих вимог.

Спосіб введення

Готовий розчин лікарського засобу СІМУЛЕКТ^® можна вводити як внутрішньовенну болюсну ін’єкцію або як внутрішньовенну інфузію протягом 20–30 хвилин.

Особи літнього віку (≥ 65 років)

На сьогодні існують обмежені дані щодо застосування препарату СІМУЛЕКТ^® пацієнтам літнього віку, але немає доказів того, що пацієнти літнього віку потребують іншого дозування порівняно з молодшими дорослими пацієнтами.

Рекомендації щодо дозування для дітей та підлітків (1 — 17 років)

Для пацієнтів дитячого віку з масою тіла менше 35 кг рекомендована сумарна доза становить 20 мг, що вводиться двома дозами по 10 мг кожна. Для пацієнтів дитячого віку з масою тіла від 35 кг рекомендована доза — це доза для дорослих, тобто сумарна доза 40 мг, що вводиться двома дозами по 20 мг кожна.

Першу дозу слід вводити в межах 2 годин до проведення операції з трансплантації, другу дозу — через 4 доби після трансплантації. Від другої дози слід утриматися у разі тяжкої алергічної реакції на СІМУЛЕКТ^® або післяопераційних ускладнень, таких як відторгнення трансплантата (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічних дослідженнях СІМУЛЕКТ^® призначали хворим в разових дозах до 60 мг і в багаторазових дозах до 150 мг протягом 24 діб без прояву несприятливих гострих ефектів.

СІМУЛЕКТ^® досліджували в чотирьох рандомізованих подвійно сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях за участю пацієнтів з пересадженою ниркою як індукуючий засіб у комбінації з такими імуносупресивними препаратами: циклоспорин у формі мікроемульсії та кортикостероїди — в двох дослідженнях (346 та 380 пацієнтів), циклоспорин у формі мікроемульсії, азатіоприн та кортикостероїди — в одному дослідженні (340 пацієнтів) та циклоспорин у формі мікроемульсії, мікофенолат мофетил і кортикостероїди — ще в одному дослідженні (123 пацієнти). Дані з безпеки для пацієнтів дитячого віку було отримано в одному відкритому дослідженні з фармакокінетики та фармакодинаміки у реципієнтів трансплантатів нирки (41 пацієнт).

Частота побічних явищ. У наведених вище чотирьох плацебо-контрольованих дослідженнях характер побічних явищ у 590 пацієнтів, які отримували рекомендовану дозу базиліксімабу, був подібний до того, що спостерігався у 595 пацієнтів, які отримували плацебо. Загальна частота виникнення побічних явищ, пов’язаних з препаратом, у пацієнтів в окремих дослідженнях в групах, які отримували базиліксімаб (7,1 — 40%) та плацебо (7,6 — 39%) істотно не відрізнялася.

Дорослі пацієнти

Явищами, про які повідомлялося найчастіше (> 20%) після застосування подвійної або потрійної терапії в обох експериментальних групах (базиліксімаб порівняно з плацебо), були: запор, інфекція сечовивідних шляхів та біль, нудота, периферичний набряк, артеріальна гіпертензія, анемія, головний біль, гіперкаліємія, гіперхолестеринемія, післяопераційне ускладнення рани, збільшення маси тіла, збільшення рівня креатиніну в крові, гіпофосфатемія, діарея та інфекція верхніх дихальних шляхів.

Популяція пацієнтів дитячого віку

Явищами, про які повідомлялося найчастіше (> 20%) після застосування терапії з двома препаратами в обох когортах (маса тіла < 35 кг порівняно з ≥ 35 кг), були: інфекція сечовивідних шляхів, гіпертрихоз, риніт, підвищення температури, артеріальна гіпертензія, інфекція верхніх дихальних шляхів, вірусна інфекція, сепсис та запор.

Частота злоякісних новоутворень. Загальна кількість випадків злоякісних новоутворень у пацієнтів в окремих дослідженнях була аналогічною в групах, які отримували базиліксімаб та препарат порівняння. Лімфома/ лімфопроліферативні захворювання (ЛПЗ) спостерігалися у 0,1% (1 з 701) пацієнтів в групі, яка отримувала базиліксімаб, порівняно з 0,3% (2 з 595) пацієнтів, які отримували плацебо, в обох випадках комбінації з подвійною та потрійною імуносупресивною терапією. Про інші злоякісні новоутворення повідомляли у 1,0% (7 з 701) пацієнтів в групі, яка отримувала базиліксімаб, порівняно з 1,2% (7 з 595) пацієнтів, які отримували плацебо. У поєднаному аналізі двох п’ятирічних продовжених досліджень частота випадків ЛПЗ та раку при застосуванні базиліксімабу (7%, 21 з 295) та плацебо (7%, 21 з 291) виявилася однаковою (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота випадків інфекцій. Загальна частота випадків та профіль вірусних, бактеріальних та грибкових інфекцій у пацієнтів, які отримували базиліксімаб або плацебо в комбінації з подвійною або потрійною імуносупресивною терапією, в усіх групах була подібною. Загальна частота випадків становила 75,9% в групі, яка отримувала базиліксімаб, та 75,6% в групі, яка отримувала плацебо, а частота випадків серйозної інфекції становила 26,1% та 24,8% відповідно. Частота випадків цитомегаловірусних інфекцій була подібною в обох групах (14,6% порівняно з 17,3%) після подвійної або потрійної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота випадків смерті після подвійної або потрійної терапії була подібною в групах, які отримували базиліксімаб (2,9%) та плацебо (2,6%), при цьому найбільш поширеною причиною смерті в обох експериментальних групах були інфекції (базиліксімаб — 1,3%, плацебо — 1,4%). У поєднаному аналізі двох п’ятирічних продовжених досліджень частота випадків та причина смерті залишалися подібними в обох групах лікування (базиліксімаб –15%, плацебо — 11%). При цьому основною причиною смерті були порушення, пов’язані із серцево-судинною системою, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда (базиліксімаб — 5%, плацебо — 4%).

Побічні реакції з постмаркетингових спонтанних повідомлень

Нижчезазначені побічні реакції були виявлені на основі постмаркетингових спонтанних повідомлень та класифіковані за класами систем органів. Оскільки про ці реакції надходили добровільні повідомлення від популяцій невідомої чисельності, точно оцінити їхню частоту неможливо.

Розлади з боку імунної системи

Алергічні/анафілактоїдні реакції, такі як висипання, кропив’янка, свербіж, чхання, важке дихання, бронхоспазм, задишка, набряк легень, серцева недостатність, гіпотензія, тахікардія, дихальна недостатність, синдром підвищеної проникності капілярів (див. розділ «Особливості застосування») та синдром вивільнення цитокіну.

Повідомлення про побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 до 8 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Після розчинення термін зберігання становить 24 години при температурі від 2 до 8 °С та не більше 4 годин при кімнатній температурі.

Несумісність

Даних про сумісність лікарського засобу СІМУЛЕКТ^® з іншими внутрішньовенними субстанціями немає. Препарат не слід змішувати з іншими препаратами/субстанціями і слід вводити через окрему інфузійну систему.

Скляний флакон № 1, що містить ліофілізат для приготування розчину для інфузії/ін’єкції, в комплекті з розчинником (5 мл води для ін’єкцій) в ампулі в картонній коробці.

За рецептом.

Новартіс Фарма Штейн АГ, Швейцарія.

Новартіс Фарма Штейн АГ, Шаффхаусерштрассе, 4332 Штейн, Швейцарія.